Відверта розмова
,,Як розуміти щастя дитини”
,,Як розуміти щастя дитини”
Мета. З'ясувати,
як батьки розуміють «щастя дитини». Обговорити праці відомих педагогів на дану
тему.
Обладнання. Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на
тему «Моє щастя — це коли...». Висловлювання видатних людей.
Щоб мати доступ в чудовий палац, ім'я якому — дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.
В.О.
Сухомлинський
Хід бесіди
Вчитель.
-
Відверту розмову з вами, шановні батьки,
я хотіла б розпочати такою новелою В. О. Сухомлинського.
«Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В
синьому небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться
на захід сонця. Я запитую:
— Бабусю,
скажіть, для чого людина живе на світі? Бабуся усміхається і говорить:
— Щоб жити
вічно.
Я не можу зрозуміти: як це — жити вічно? Бабуся говорить:
— Пішли
у сад.
Ми ідемо в сад. Там відцвітають
чорнобривці. Бабуся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і зав'язала у
вузлик.
— Підожди до весни, — сказала вона і поклала
вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.
Прийшла весна. Ми посіяли насіння.
Зійшли маленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці!
Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени.
— Ось і
людина живе для того, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся.
— Батьки живуть,
щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб
вічно і жив людський рід.
— А
для чого живе людський рід? — знову запитую я.
—
Для щастя.
Так, ми живемо для щастя. Але що є
щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття? , (Аналіз
учнівських творів-мініатюр).
Шановні батьки! Ви прослухали думку
своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви
вкладаєте в поняття «щастя» і, зокрема, «щастя дитини»? (Думки, виступи
батьків).
Дитинство, дитячий світ — це світ
особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше
і погане, у них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу; в
дитинстві день здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не
можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі
дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення, критерії,
погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними паростками, з яких
виростуть могутні дерева.
Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше
життя з квітучим деревом, то ми — батьки і матері — вивчаємо квіти: що вони
обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому місці у нас
сьогодні буде розмова про щастя.
Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у
багатьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, сильних почуттів і
переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями – і в цьому велике горе. Адже дуже вражає те, що багато дітей молодшого
віку не знають, що в житті людини буває горе.
Одна шестирічна дівчинка дружила з
бабусею — матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, приносила яблука і горіхи,
а бабуся розповідала їй казки (на жаль, у багатьох сім'ях зникло це зачарування
дитинства — бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати
відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб прикрити
дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини. Повернулась дівчинка,
відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся Дарина?» —
«Зникла бабуся... Підростеш — дізнаєшся...»
(Обговорення ситуації).
В тих сім'ях, де єдиний двигун пізнання
і засвоєння світу — дитяче бажання — поступово перетворюється у примху, діти
позбавлені справжнього щастя. Нещасливі вони тому, що ситі споживчим щастям.
Годування благами, які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх можливості
правильно бачити світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини неможливо
передати у спадок і неможливо отримати у спадщину.
Справжня мудрість вихователя — батька,
матері, вчителя — в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини — це і спокійний
вогонь, який дає тепло і їжу; але вогонь цей може перетворитися і в
катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі
батьки. В мудрості бути кочегаром цього вогнища — вся мудрість виховання.
Але все ж наш вихованець —дитина. І як
сказав В.О. Сухомлинський: «Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я якому
дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за
цієї умови нам умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що випадково
потрапили в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, —
байдужих сторожів, яким все одно, що робиться в дивному палаці — в дитинстві».
Є у Ф. М. Достоєвського прекрасні слова:
«Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми винні». Увійдімо в дивний світ
дитинства з гарячим серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого життя.
Не подумайте, шановні батьки, що світ
дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство твориться з
того, що ми, дорослі, залишаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина —
ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство й
вимагає особливої турботи, ніжності, обережності.
Мудрість влади батька й матері — це
передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу
дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини ніколи не буває
прагнення навмисне чинити зло.
Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі
зловмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами, дитячу
забудькуватість — недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність,
забудькуватість — все це було, є й вічно буде. Все це треба розуміти; не
ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині
зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що вона
починає захищатися непокірливістю, навмисною (не злонавмисною!) неслухняністю,
свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і вимогам. Все це
з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину.
А що може бути в сім'ї неприпустимішим і
безглуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з
відкритим серцем. Лише це творить у ній благородну здатність ненавидіти зло й
бути його непримиренним ворогом. Жорстокість — заряд, який щохвилини загрожує
вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з такими
випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу для вчинку, що здається
зловмисним, а дитина діє так, мовби навмисне хоче заподіяти людям неприємність.
В чому справа? Чому дитина діє наперекір здоровому глузду? Це і є вибух, для
якого досить маленького, здавалося б, необережного, необачного, але дуже
болючого доторкнення до дитячого серця. І дуже часто ці вибухи
трапляються не відразу після того, як у душу дитини покладено «заряд», а через
тривалі проміжки часу. Батькам тільки з подивом доводиться знизувати плечима і
запитувати: що діється?
Для прикладу наведу оповідання В.О.
Сухомлинського «Він зненавидів красу».
В
одної матері був трирічний син. Дуже любила мати свого єдиного сина. Що б не
захотілося сину, мама відразу ж намагається виконати його бажання. Побачив син
за вікном розквітлу троянду, запитує: що це таке?
— Це
квітка троянди, - відповідає мати.
— Хочу
квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізує квітку троянди і
приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пелюстки і викинув на
підлогу.
Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це такий?
— Це
горобець — відповідає мати.
— Хочу горобця, — відповідає хлопчик.
Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю кілограм цукерок».
Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю кілограм цукерок».
Впіймали діти горобця, отримали кілограм
цукерок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися,
притиснув його за шийку, запищав горобець і замовк. Викинув син мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на
сопілці. Сподобалась хлопчику гра, запитує він у матері: що це таке?
— Це
пастух грає пісню на сопілці, — відповідає мати.
— Хочу
пісню, хочу, пісню, вона така красива, — вимагає хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить: «Йди,
пастух, до мого хлопчика любого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна
пісня».
— Ні. — відповідає пастух, - пісня — це краса.
Вона нікому одному не може належати. Вона належить всім людям.
Ні з чим прийшла мати до сина, передала йому відповідь
пастуха. І син зненавидів красу, перестав розуміти і розпізнавати прекрасне.
Питання для обговорення.
1. Чи можна в даному випадку назвати дитину
жорстокою?
2. Яких
помилок припустилась мати у вихованні дитини? Чи можна ще її перевиховати?
3. Як ви вважаєте, що може в даному випадку
розуміти дитина під терміном «щастя»?
(Думки, виступи батьків).
Ось і підходить до кінця наша розмова.
Щастя — це чудова жар-птиця, яку можна спіймати. Здійснюючи владу над світом
дитячих думок, почуттів, переживань, не можна ні на хвилину забувати про те, що
в кожної дитини є добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого щастя. А
ваше завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і стануть вони
справжніми людьми.
Немає коментарів:
Дописати коментар